Історія Коледжу
Історія коледжу розпочинається ще у 20-ті роки минулого століття, коли були створені Одеські педагогічні курси (1921-1923 рр.), на зміну яким у 1925 році був організований Одеський Єврейський педагогічний технікум ім. Жовтневої революції, що проіснував до 1935 року.
У 1935 році був відкритий Одеський український педагогічний технікум, який діяв до 1937 року. У 1938 році була відкрита Одеська педагогічна школа, яка мала два сектори: шкільний, дошкільний.
За наказом Ради народного комісаріату УРСР від 03.11.1944 року за № 1554 Одеська педагогічна школа була перейменована в Одеське педагогічне училище, яке функціонувало до 1956 року.
З метою забезпечення підготовки педагогічних кадрів для початкових класів загальноосвітніх шкіл та дитячих дошкільних установ у м. Одесі рішенням Одеської міської Ради народних депутатів «Про виконання Законів Української РСР про народну освіту в частині забезпечення педагогічних кадрів» від 07.02.1980 р. № 88 на виконання постійної комісії Верховної Ради Української РСР з освіти та науки від 10.12.1979 року № 6-31-10-186, рішенням облвиконкому від 15.01.1980 р. № 41 було відкрито у 1980 році Одеське міське педагогічне училище.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.1997 р. № 526 «Про вдосконалення мережі вищих та професійно-технічних навчальних закладів» та наказом Управління освіти і науки Одеської облдержадміністрації «Про впорядкування мережі педагогічних училищ Одеської області, що належать до комунальної власності обласної ради» від 27.06.1997 р. № 153 Одеське міське педагогічне училище реорганізовано в Одеський педагогічний коледж Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 28 грудня 2009 року № 1222 «Про оголошення розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12 2009 р. № 1449-р «Про реорганізацію Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського» Одеський педагогічний коледж виділено зі складу Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського та на його базі рішенням Одеської обласної ради від 24.02 10 р. № 1048 V «Про створення вищих навчальних комунальних закладів» утворено Вищий навчальний комунальний заклад «ОДЕСЬКЕ ПЕДАГОГІЧНЕ УЧИЛИЩЕ» комунальної форми власності.
Пам'яті
Стоянової
Євгенії Леонідівни
Cумна звістка змушує серця багатьох одеситів, зокрема працівників та студентів Комунального закладу «Одеський педагогічний фаховий коледж» (тих хто працює, навчається у ньому зараз, чи працював, навчався колись) стискатися від болю. Пішла з життя чудова людина, перший директор коледжу, тоді – Одеського міського педагогічного училища, Стоянова Євгенія Леонідівна.
Наша освітянська нива осиротіла.
Відмінник освіти. Заслужений робітник освіти України. Все це про неї. Пройшла шлях від простого шкільного вчителя до директора педагогічного училища. Викладала українську мову та літературу. Понад усе любила Одесу та професію вчителя. Провідним її життєвим кредо був вислів, який з легкої руки Євгенії Леонідівні став девізом для усіх в училищі: «Учитель – це не лише професія, це спосіб життя!». Цієї життєвої позиції ми і досі з гордістю дотримуємось у коледжі, продовжуючи славні традиції, започатковані нашим першим директором.
Євгенія Леонідівна була незвичайною людиною. Надзвичайно чуйною, доброю, але справедливою і вимогливою. За спогадами колег, які працювали у коледжі під її керівництвом (1980-2002 рр.), до кожного працівника, кожного студента вона завжди знаходила підхід, для кожного знаходила добре слово. У кожному могла віднайти щось особливе, «витягнути на зовні усі таланти», іноді приховані навіть від самої людини. «У кожній людині є іскринка, потрібно лише вміти пробудити ініціативу», - говорила Є.Л. Стоянова. І вона вміла це робити чудово! Сама – професіонал з великої літери! Надзвичайно творча, креативна, енергійна. Запалювала усіх навколо! Кожен праціник, кожен студент міг, ні, просто зобов’язаний був проявити себе, розкритися як фахівець. Понад усе вона любила свою роботу, професію педагога. Одним з її творчих кредо було: «Робота – кращий спосіб насолодитися життям». І вона насолоджувалася… Але до того ж, була надзвичайно скромною. Ніколи не підносила свої заслуги, а навпаки цінувала усіх навколо. За що її любили і люблять досі усі – працівники, студенти, зараз уже колишні. В одному з інтерв’ю Стоянова Є.Л. якось зазначила, що їй протягом усього життя зустрічалися лише достойні люди. А хто так може сказати? Вірно, лише насправді ДОСТОЙНА ЛЮДИНА. Такою і була Євгенія Леонідівна. Такою і залишиться у наших серцях, у нашій пам’яті.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким з приводу непоправної втрати.
Світла і вічна пам’ять!