Cумна звістка змушує серця багатьох одеситів, зокрема працівників та студентів Комунального закладу «Одеський педагогічний фаховий коледж» (тих хто працює, навчається у ньому зараз, чи працював, навчався колись) стискатися від болю. Пішла з життя чудова людина, перший директор коледжу, тоді – Одеського міського педагогічного училища, Стоянова Євгенія Леонідівна.

Наша освітянська нива осиротіла.

Відмінник освіти. Заслужений робітник освіти України. Все це про неї. Пройшла шлях від простого шкільного вчителя до директора педагогічного училища. Викладала українську мову та літературу. Понад усе любила Одесу та професію вчителя. Провідним її життєвим кредо був вислів, який з легкої руки Євгенії Леонідівні став девізом для усіх в училищі: «Учитель – це не лише професія, це спосіб життя!». Цієї життєвої позиції ми і досі з гордістю дотримуємось у коледжі, продовжуючи славні традиції, започатковані нашим першим директором.

Євгенія Леонідівна була незвичайною людиною. Надзвичайно чуйною, доброю, але справедливою і вимогливою. За спогадами колег, які працювали у коледжі під її керівництвом (1980-2002 рр.), до кожного працівника, кожного студента вона завжди знаходила підхід, для кожного знаходила добре слово. У кожному могла віднайти щось особливе, «витягнути на зовні усі таланти», іноді приховані навіть від самої людини. «У кожній людині є іскринка, потрібно лише вміти пробудити ініціативу», - говорила Є.Л. Стоянова. І вона вміла це робити чудово! Сама – професіонал з великої літери! Надзвичайно творча, креативна, енергійна. Запалювала усіх навколо! Кожен праціник, кожен студент міг, ні, просто зобов’язаний був проявити себе, розкритися як фахівець. Понад усе вона любила свою роботу, професію педагога. Одним з її творчих кредо було: «Робота – кращий спосіб насолодитися життям». І вона насолоджувалася… Але до того ж, була надзвичайно скромною. Ніколи не підносила свої заслуги, а навпаки цінувала усіх навколо. За що її любили і люблять досі усі – працівники, студенти, зараз уже колишні. В одному з інтерв’ю Стоянова Є.Л. якось зазначила, що їй протягом усього життя зустрічалися лише достойні люди. А хто так може сказати? Вірно, лише насправді ДОСТОЙНА ЛЮДИНА. Такою і була Євгенія Леонідівна. Такою і залишиться у наших серцях, у нашій пам’яті.

Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким з приводу непоправної втрати.

Світла і вічна пам’ять!